23 лютого 2015 р.

НАШ БІЛЬ І НАША ГОРДІСТЬ

Небесна сотня - це наш біль і наша гордість

      Вечір пам'яті, присвячений  героям Небесної сотні зібрав громаду міста у приміщенні Жидачівського районного народного дому 22 лютого. Невід'ємною частиною заходу стала книжкова виставка, яку організували працівники центральної районної бібліотеки. Присутні мали можливівсть ознайомитись з новими виданнями - книгами про Майдан та Небесну сотню, які з'явилися у фонді бібліотеки завдяки меценатам.
 Окремий розділ був присвячений герою Небесної сотні, нашому земляку Роману Точину.

 Особливо боляче було спостерігати за тим, як зовсім малі діти розглядали портрети героїв і запитували : "Це, що всі померлі?... І чому такі молоді?.." Дуже важко нам дорослим було відповісти на ці запитання малечі, яка можливо колись, з часом зрозуміє, чому так сталося....

 Доповнило виставку надзвичайно цікаве видання , яке потрапило прямо з презентації ,збірка поезій, присвячених героям небесної сотні "Воїнам світла", до якої увійшли твори нашої місцевої поетеси Наталії Тріщ. Про історію видання цієї книги ми розкажемо вам згодом на її презентації.
 

11 лютого 2015 р.

"Народ міє Є ! Народ мій завжди буде !..."

Літературний  вечір  підготовлений  колективом  районного   методичного кабінету та  центральної районної бібліотеки - вечір причастя  до рідного слова ,  його сили,  щирості,  слова  Василя  Симоненка   та   Люби Проць  -   лауреата премії Василя  Симоненка.

Традиційно  в  залі  центральної  бібліотеки збираються  зацікавлені, небайдужі,  кому  призначено  вдихати  та  нести далі  до людей щось особливо трепетне  і  сильне. Вчителі-словесники району, працівники бібліотек, народних домів,   учнівська молодь,  пересічні  громадяни,  які  постійно відвідують  засідання  в літературній  вітальні  - усі  присутні слухали,  читали  вірші, пересипали  піснями розмову  про  просте  і  геніальне  - написане Василем  Симоненком за своє  коротке  життя.

Фільм  про поета  -  дотик  до чорно-білих  фотографій  його життя, озвучених   десь  його   живим  голосом,  споминами  дуже  влучно  по-новому  розповів  про поета. 
 
Ведучі - Ольга  Прокопів  та  Галина Дереш  легко  і просто підводили присутніх  до участі  в розмові  та читання  поезій. Симоненко-хлопчик (Н. Касараба)  і  Симонеко-дорослий (П.Кунда, В. Благий)  - зуміли  передати   роздуми, переживання, пориви одного з шестидесятників,  слово  якого було революцією в  свідомості українців.
 Непередбачувано,  але  так  безпосередньо   вірші  Симоненка  по  пам'яті  читав  С. Ревуцький  "Першим  був...", "Кривда".  Поезію  І.Драча  про поета  озвучила  Н. Присяжнюк. Під  акомпанемент бандури  пісню  "Виростеш ти сину" виконала Г Павловська.

 Учнівський вокальний  ансамбль  під  керівництвом  О. Дахній  виконував  пісні  про Україну,  на слова  Симоненка  "Де  ви,  кати мого народу ".   
Продовженням  розмови  про   Василя  Симоненка  були  роздуми, спомини,  вірші  Люби Проць  - лауреата  премії Василя  Симоненка,  вчительки з  Самбірщини  - авторки   кількох  збірок  поезій, котрі  набатом   римованих рядків змушують  думати,  діяти.
За словами  Р.Чорного  поетика , особлива  метафоричність,  ідейний  зміст   віршів Люби Проць - це щось особливе.  М. Слабошпицький   колись презентуючи збірку Люби Проць "Група крові" зауважував : "Слухаєш вірші Любові Проць, відчуваєш  у них ознаки універсальності. Читаєш  і одразу  складається уявлення про духовну біографію, родинне коріння цієї  самобутньої поетеси". Іноді авторське  читання  віршів  програє, у випадку з Любою Проць  все  по іншому.
Скромна  жінка  заговорила  і кожне слово попадало  в душу... - проймало,  гріло,  пекло, щемило,  додавало твердості  стержню духу.  Поетеса розказала  про свої  збірки, згадувала вчителів у літературі - Івана Гнатюка, Романа Іваничука, Ліну Костенко, усіх сильних словом.
І, звичайно, читала  вірші  різних  років та  останні,  котрі  приходять тривожними ночами.
 Рядки з віршів  як   крилаті  вислови, гасла:
"  Незламним завжди світить промінь віри ",
"  Зі страхом  оглядаюся  назад, аби вперед без страху крок ступити ",
"...рушаєм  в безвість, в бездоріжжя, ми довго йтимем, зіб'єм ноги..." .

Про студентські роки  пані Люби -  згадувала Ярослава Кравчук -  однокурсниця, вчителька Млиниської  ЗОШ. Талановитість,  працьовитість та простота основні  риси поетки. Працюючи  у Дрогобицькому  педагогічному  університеті Люба Проць  менше  писала,  відчула,  що їй бракує відчуття  землі і вона  повернулась  у рідну  школу.

 Багатогранна,  відкрита,  інтелігентно-делікатна Люба Проць довго ще спілкувалася  у  вузькому  колі  прихильників з споминами
 про витоки і  шляхи  історій,  про цінності  вічні,
 проби на міць,  про Богом послані долі .