Година пам’яті присвячується
нашому земляку – Герою України Володимиру Поповичу та всім тим, хто відійшов у
вічність, хто всім своїм серцем, незгасимою і вічною душею прагнув, мріяв і
боровся за свободу, правду, за єдину й незалежну державу і світле майбутнє для
всіх поколінь.
Сумним
було свято Спаса рік тому у с. Монастирець нашого району,бо напередодні 18 серпня
додому в рідне село повернувся боєць
батальйону «Львів» 25-річний молодший сержант міліції Володимир Попович.
Повернувся назавжди... Повернувся, виконавши бойове завдання.
Його зустрічали в
кожному селі. Зустрічали як героя, стелили до ніг живі квіти, ставали перед ним
на коліна. У рідному селі з особливою почестю чекали земляка-патріота. 18
серпня односельці живим ланцюгом зустрічали кортеж, у якому везли тіло бійця:
діти тримали квіти та плакати, на одному з яких напис: «Мій син – Герой!».
Селяни скандували: «Герої не вмирають!» Вздовж дороги горіли лампадки…
19 серпня, у день
Свята Преображення Господнього, Володимира Поповича в дорогу до вічності
проводжали кілька сотень людей, його смерть оплакували рідні, односельчани,
громадськість Жидачівщини.
Бібліотечні працівники Галина Дереш та Олександра Янкович ознайомили присутніх з короткою біографією Володимира Поповичата споминами про нього.
Володимир Попович - єдиний правоохоронець із Львівщини,
котрий загинув у зоні АТО на сході України. Про обставини його загибелі
розповів виконуючий обов’язки командира батальйону патрульної служби міліції
особливого призначення «Львів» Зореслав Каїнський: «16 серпня недалеко від
Лисичанська надійшла інформація про те, що там переховуються бойовики.
Підрозділ, у якому перебував Володя, попав у засідку. Троє чоловік, у тому
числі й Володя, були поранені, після чого були доставлені в лікарню. На жаль,
наступного дня Володя помер.
Важко про нього казати «був», тому що він назавжди у нашій пам’яті
залишиться».
Володимир народився 16 березня 1989 року. Був у сім’ї другою дитиною, опорою
і надією для матері-вдови. По закінченні школи мав намір стати правоохоронцем і
після кількох спроб врешті досягнув мети. У травні, почувши про формування
підрозділу, записався у його ряди. Пройшов вишкіл і відправився разом з
товаришами у зону проведення АТО.
«Найцінніший скарб, який він мав, – це благородну душу. Він справді хотів
послужити іншим, послужити своєму народові й своїй державі», - сказав парох
села о. Михайло Нанівський.
З спогадів інших односельців - Роман АРТЕМЧУК, директор
Монастирецької ЗОШ I-III ступенів:
" Важко говорити про покійника, якому 25 років і якого я уявляю перед
своїми очима, що був моїм випускником. Згадую недавні події перед Майданом.
Приходила мама і розповідала, що Володя дуже хоче служити в міліції. Раз щось
не вдавалося, другий раз. Як директор писав характеристики. В одному з речень
зазначив, що в хлопця є загострене почуття справедливості. Про себе тоді думав:
«нащо тобі, дитино, тої спеціальності, у такій системі». Але, напевно, те
бачення його нової України і спонукало його йти добровольцем у складі батальйону
в зону ведення АТО.
Почувши звістку, був боляче вражений, були вражені друзі, бракує слів...
Володя уособлював собою обличчя нової генерації людей. Якби такі як він були у
наших правоохоронних органах, безкорисливі, щирі, привітні, культурні, яким був
Володимир. На жаль, війна забирає кращих…"
В пам'ять про героя і всіх хто загинув на цій не оголошеній війні були зачитані вірші та прозвучало кілька пісень-реквієм у виконанні наших читачів.
Світлана Стеблій
Марічка Красіцька
Тетяна Медюх
Посвяту загиблим читає Галина Корнецька
