ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ: ЛІТОПИСЕЦЬ КОЗАЦТВА

6 листопада 1855 р. на Харківщині народився Дмитро Іванович Яворницький – відомий український історик, етнограф та археолог, знаний письменник та музейник.

Окремо слід згадати про нього як про науковця, праці якого стали фундаментом для досліджень історії  як Слобожанщини та Наддніпрянщини загалом, так і козацтва зокрема. Фактично він один із перших вивів тему Січі та культури козаків у історично – наукове русло, зацікавившись нею ще з дитячих літ, коли йому читали «Тараса Бульбу». Відтак історія запорозького козацтва стала центральною темою його студентських захоплень на історико – філологічному факультеті Харківського університету.

Вагомо, що Д. Яворницький пропонував комплексний підхід до вивчення козацтва, досліджуючи не лише архівні матеріали , а й польову етнографію та археологію. Так, наприклад, закладаючи фундамент наукового вивчення острова Хортиця, він  власноруч копав кургани, збирав народні пісні, приказки, легенди про козаків, створював лексикографічний матеріал. Першим серед дослідників вказав на значущість Хортиці в історичному нарисі «Острів Хортиця на річці Дніпро» (1886 р.), де подав оповіді місцевих лоцманів про «Запорозьку миску» на Середньому Стовпі, урочище Сагайдачного, Дурну, Думну й Савутину скелі, підкреслив виняткове значення острова за порогами у виникненні і формуванні запорозького козацтва.

Після закінчення університету в 1881 р. Дмитро Яворницький стає  позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Викладає історію у різних середніх навчальних закладах Харкова. Якось він прочитав серію публічних лекцій про запорозьких козаків, за що його позбавили стипендії та звільнили з університету.

За всю свою громадсько - дослідницьку діяльність Яворницький зазнавав чимало утисків через її україноцентричність, та попри це, продовжував популяризувати історію Запорізької Січі. Зокрема робив це і як музейник. У 1902 р. його запросили очолити тодішній Катеринославський обласний музей . Під керівництвом Яворницького, до фондів музею увійшло чимало значущих експонатів: археологічних знахідок, історичних документів, стародруків, картографічних матеріалів, завдяки чому він перетворився на один з провідних музеїв України. Оточення Дмитра Івановича складалося з відомих тоді проукраїнських діячів таких як: Д. Баглай, Є. Чикаленко, М. Лисенко, А. Кримський та інші. Це допомагало йому в особистісному націєтворчому становленні., а також неабияк впливало і на тематично – ідейну спрямованість його праць, як історико – археологічних (« Запорожська печера над Дніпром» (1885),  «Вольності запорізьких козаків» (1918), «Як жило славне Запорожське Низове військо» (1918)),  етнологічно – лінгвістичних ( «По слідах запорожців» (1898), «Рибальчі заводи на низу Дніпра» (1927) ), так і художніх , адже знаємо його і як автора: роману «За чужий гріх»,  збірки поезій «Вечірні зорі» (1910),  повістей та оповідань «Поміж панами» (1911), «Русалчине озеро» (1911), «Три несподівані стрічі» (1912).

Протягом 1924 – 1929 р. Дмитро Іванович очолював кафедру українознавства Катеринославського університету. Наукова громадськість високо оцінювала його заслуги щодо розвитку української історичної науки, однак радянська влада постійно закидала йому «буржуазний націоналізм» та співпрацю з контрреволюційними організаціями. Невдовзі його звільнили і до кінця свого життя він залишався безробітним. Помер видатний історик 5 серпня 1940 р.

Дмитро Яворницький став взірцем науковця, що гармонійно поєднував академічне дослідництво із громадською місією. Вся його діяльність –многогранний симбіоз історії, культури, пам’яті та національної ідентичності.