КЗ "Жидачівська міська публічна бібліотека": Вічна пам'ять новітнім героям України

Година пам’яті присвячується нашому земляку – Герою України Володимиру Поповичу та всім тим, хто відійшов у вічність, хто всім своїм серцем, незгасимою і вічною душею прагнув, мріяв і боровся за свободу, правду, за єдину й незалежну державу і світле майбутнє для всіх поколінь.

Сумним було свято Спаса рік тому у с. Монастирець нашого району,бо напередодні 18 серпня додому в рідне село повернувся боєць батальйону «Львів» 25-річний молодший сержант міліції Володимир Попович. Повернувся назавжди... Повернувся, виконавши бойове завдання.

Його зустрічали в кожному селі. Зустрічали як героя, стелили до ніг живі квіти, ставали перед ним на коліна. У рідному селі з особливою почестю чекали земляка-патріота. 18 серпня односельці живим ланцюгом зустрічали кортеж, у якому везли тіло бійця: діти тримали квіти та плакати, на одному з яких напис: «Мій син – Герой!». Селяни скандували: «Герої не вмирають!» Вздовж дороги горіли лампадки…

19 серпня, у день Свята Преображення Господнього, Володимира Поповича в дорогу до вічності проводжали кілька сотень людей, його смерть оплакували рідні, односельчани, громадськість Жидачівщини.

Бібліотечні працівники Галина Дереш та Олександра Янкович ознайомили присутніх з короткою біографією Володимира Поповичата споминами про нього.

Володимир Попович - єдиний правоохоронець із Львівщини, котрий загинув у зоні АТО на сході України. Про обставини його загибелі розповів виконуючий обов’язки командира батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» Зореслав Каїнський: «16 серпня недалеко від Лисичанська надійшла інформація про те, що там переховуються бойовики. Підрозділ, у якому перебував Володя, попав у засідку. Троє чоловік, у тому числі й Володя, були поранені, після чого були доставлені в лікарню. На жаль, наступного дня Володя помер.

Важко про нього казати «був», тому що він назавжди у нашій пам’яті залишиться».

Володимир народився 16 березня 1989 року. Був у сім’ї другою дитиною, опорою і надією для матері-вдови. По закінченні школи мав намір стати правоохоронцем і після кількох спроб врешті досягнув мети. У травні, почувши про формування підрозділу, записався у його ряди. Пройшов вишкіл і відправився разом з товаришами у зону проведення АТО.

«Найцінніший скарб, який він мав, – це благородну душу. Він справді хотів послужити іншим, послужити своєму народові й своїй державі», - сказав парох села о. Михайло Нанівський.

З спогадів інших односельців - Роман АРТЕМЧУК, директор Монастирецької ЗОШ I-III ступенів:

" Важко говорити про покійника, якому 25 років і якого я уявляю перед своїми очима, що був моїм випускником. Згадую недавні події перед Майданом. Приходила мама і розповідала, що Володя дуже хоче служити в міліції. Раз щось не вдавалося, другий раз. Як директор писав характеристики. В одному з речень зазначив, що в хлопця є загострене почуття справедливості. Про себе тоді думав: «нащо тобі, дитино, тої спеціальності, у такій системі». Але, напевно, те бачення його нової України і спонукало його йти добровольцем у складі батальйону в зону ведення АТО.

Почувши звістку, був боляче вражений, були вражені друзі, бракує слів... Володя уособлював собою обличчя нової генерації людей. Якби такі як він були у наших правоохоронних органах, безкорисливі, щирі, привітні, культурні, яким був Володимир. На жаль, війна забирає кращих…"

В пам'ять про героя і всіх хто загинув на цій не оголошеній війні були зачитані вірші та прозвучало кілька пісень-реквієм у виконанні наших читачів.

Світлана Стеблій