29 червня 2016 р.

«В слові є вічність і мить.»

Слово єднає, слово карає,
Тож бійсь торгувати ним.
Дух невтолимий в ньому витає,
Світлом пройма золотим.
(М.Людкевич)
   Світ цей складний, драматичний, іноді трагікомічний». Ми все біжимо, намагаємось наздогнати ту єдину істину, але лише хапаємось за прозоре повітря, втікаємо самі не знаємо від чого і, врешті-решт, губимо щось важливе, що доконче потрібне нам, але ми цього не помічали. І серед цієї великої купи вагань та сумлінь, страждань та докорів, зусиль та зневіреності промінчиком сонця на блакиті неба виступає цілюще Слово , яке так сьогодні всім нам вкрай необхідне.
      24 червня у нашій бібліотеці  відбулася  чергова зустріч з життєдайним джерелом – словом, гостями якої були  люди, які постійно творять це слово, видають його і несуть в люди. Вони  роблять свою подвижницьку роботу повсякчасно і завжди готові поспілкуватися . 
-    поет, журналіст,член націон.спілки письменників Володимир Петрович Кузик
    - директор видавництва «Каменяр» Дмитро Іванович Сапіга
 -   поетеса ,автор більше 30 книг, лауреат багатьох престижних премій Марія Людкевич
 -  художник, публіцист,поет і драматург наш земляк Степан Крегенбільд    

     Ініціював цю  зустріч журналіст Володимир Кузик -  лауреат премії «Гілка золотого каштана»,  поет, який мешкає у Львові, виносить на суд читача у віршованій і прозовій формі свої емоції - радість і страждання, сподівання і надії, а відтак глибоку віру і чисто людські стосунки . Крім цього його надзвичайно вразила доля і творчість нашого земляка Степана Крегенбільда.  Він написав нарис  про нього "Краянин", який ввійшов до збірки "Барвінь".


       Поетеса. По-справжньому мудра і не подібна до інших Марія Йосипівна поєднує в собі рідкісний талант писати і для дорослих, і для дітей.Веселі й сумні, повчальні, розважальні, жартівливі, серйозні - такими є вірші Марії Людкевич. Народжуються вони із шелесту трав, із співу пташок та дзюркотання струмочків, з дитячого щебету, із вражень та любові до людей.
  Любов до дітей веде Марію Йосипівну по життю. І, напевно, половина її книжок присвячена саме дітям, написана для них і про них.
  П. Марія - редактор львівської газети «Галицьке юнацтво», керівник літературної студії «Джерельце», яка діє при Львівській обласній бібліотеці для дітей.
Творчість Марії Йосипівни високо оцінена: за книгу духовної лірики «Благослови, Маріє»поетеса визнана лауреатом премії ім. Маркіяна Шашкевича, а її книга інтимної лірики«Коротке літо в раю» була відзначена літературною премією «Благовіст». У 2001 році поетеса вшанована премією ім. Лесі Українки – найпрестижнішою премією країни в галузі дитячої літератури.
   За активну пропаганду української книги (а це рецензії, вступні статті, упорядкування збірників української літератури) поетеса відзначена премією благодійника і мецената Дмитра Нитченка.
  А 2006 рік приніс Марії Йосипівні ще одну високу нагороду – їй вручено орден княгині Ольги. Вона щиро і безмежно любить молоді таланти, навчає їх, веде на творчий шлях. 
Марія Людкевич твердо переконана, що всі таємниці світу можна розгадати за допомогою книжок, тому вона часто буває в бібліотеках. Зустрічається з читачами і дарує їм радість спілкування з Книгою. Лялюк Марія - учениця 4 класу НВК подарувала всім присутнім улюблений вірш Марії Людкевич.



       Цьогоріч «Каменяреві» – найстаршому діючому видавництву Західної України – виповнюється 75 років. З часів здобуття незалежності видавництво очолює редактор, що підготував до друку понад тисячу книг, журналіст і надзвичайно ерудована людина – Дмитро Іванович Сапіга.
  Народився у 1947 році в с.Городжів на Львівщині. Мав поважний фах інженера, але бажання працювати з книжкою перемогло, на заваді не стала навіть менша майже в три рази, порівняно з виробництвом, зарплата. З 1973-го життя Дмитра Івановича пов’язалося з «Каменярем. І ось уже 25років  він очолює  Всеукраїнське багатопрофільне державне  видавництво . Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнакою польського міністерства закордонних справ «За промоцію польської культури у світі , галузевими відзнаками є Заслуженим діячем культури Польщі.
Це видавництво спеціалізується на випуску польськомовних та двомовних видань українських та польських класиків, відзнакою польського міністерства закордонних справ «За промоцію польської культури у світі».
     Як редактор, Дмитро Іванович перечитав тисячі книжок та рукописів. В молодості писав. Коли потрапив в «Каменяр», зупинився… на 15 років. Потім знову повернувся до творчості, але під псевдонімом. Дмитро Іванович з трепетом розповів про книжкову толоку, яка проходила на Сході України в Краматорську, учасником якої довелось бути і йому, як директору видавництва. Його вразило наскільки там приховують і забороняють українське слово. 


                    Хочеться жити,
                         людей любити,
                         горя не знати,
                         вічність кохати.
     Ці слова до сьогодні залишаються кредом для сивочолого, але такого молодого душею Степана Івановича Крегенбільда.
  Він повернувся додому, туди де все йому було рідне, миле, не прагнув іншого життя. Поринув з перших днів у вир боротьби за Незалежну Україну. Створив у школі історико-краєзнавчий музей, а із своїх прекрасних, глибокосюжетних полотен – картинну галерею.
Він надзвичайно обдарована людина: художник, поет, драматург, дослідник визвольних змагань УПА на теренах Ходорівщини, Івано - Франківщини періоду 1942-1957 років. Працює неп покладаючи рук, задумів має багато, а те , що створено ним подиву гідне.
    Він  викладає  свої думки кольором на полотні, у п’єсах, публіцистичних статтях, рифмує їх у віршах. Прості словесні замальовки реальні про нас – сучасників. Віра, велика любов до всього сущого, життєва філософська мудрість дає сили твердо стояти «на чатах».
Такий, як і всі, але бачить щось більше. Працює, як і всі, але не стільки для себе, як для громади, збереження пам’яті про минуле, застерігає від бездуховного майбутнього. Ми дякуємо Богу, що наша Жидачівська земля повниться такою талановитою людиною. Напевне це якісь високі сили, або генетична пам’ять бортниківчан, де започаткував свою роботу перший в Галичині осередок товариства «Просвіта».



Не обійшлося на зустрічі і без пісні. Чарівні мелодії звучали для гостей у виконанні учнів Бережницької ЗОШ Лизак Анастасії, Дицьо Вероніки, Дидин Василини, Федоришин Тетяни та методиста Жидачівського районного народного дому Павловської Наталії.





Немає коментарів:

Дописати коментар