27 квітня 2013 р.

Гості літературної світлиці Михайло Шалата та Ігор Калинець


Зустріч у бібліотечній світлиці з поважними земляками Михайлом Шалатою та  Ігор Калиинцем стала  подією для  усіх шанувальників  рідного слова.  Участь у ній взяли  поціновувачі української літератури серед учнівської молоді, вчителів-словесників, бібліотекарів, зацікавленої громадськості міста і району. 




Розповівши про особистий шлях до становлення і найсвіжіші досягнення на творчій ниві, Ігор Калинець та Михайло Шалата  побажали всім «хай вам великодниться весь рік і весь вік».  
Захід продемонтрував, що  творчість земляків є в пошані. У бібліотеці гостям презентували творчість місцевих дарувань. Зокрема, учнів жидачівської гімназії, Гніздичівської школи, працівників музичної школи м.Жидачева, вокального ансамблю "Лілея". Свої вірші  гостям присвятили гімназисти Анастасія Бережнюк, Юлія Миронова та племінниця М.Шалати Галина Шалата з с.Бертишів. 



Сюрпризом для  Ігора  Калинця була  інценізація  циклу його  молитв-поезій   Акафіст до Божої Матері  у виконанні учнів Піддністрянської школи під вокальний  супровід  ансамблю "Ромашка" з Ходорова.



















 З виступу посвяти  Михайлу  Шалаті   Юлії Миронової  :
"Лиш  не про те  я нині, не про те…
Відомо ще з часів неандертальця,
Що мусить бути щось в душі святе;
Для мене це-для вічного блукальця:
Якщо траву,що на мені зросте,
Хтось прикладе до врізаного пальця.
Поезії,подібні до цієї,варто не читати,а лише відчувати,проживаючи кожне слово і сприймаючи довершену змістовність рядків на рівні душі,а не свідомості.Осягнути глибинну суть сказаного кількома фразами,не пропустивши вірш крізь призму власного світогляду,почуттів,вир думок,навряд чи можливо.
Лірика Михайла Шалати вражає своєю актуальною тематикою,геніальною простотою й витонченістю,відсутністю шаблонності у насичених яскравими образами поезіях.Без зайвого пафосу,правдиво,викривально й гостро написані поетом-істориком рядки твору «Українцям республіки Комі»:
...За плугом вибирав з землі снаряди,
Рад,що минуло божевілля куль,
Аж тут в шкірянці представник радвлади:
«Нємєдля собірайся! Ти-куркуль!...»
А в того «куркуля» який хібіток?-
Корівка й нивка-мов наплакав кіт,
Недужа мати і пятірко діток.
На всіх пятірко-паронька чобіт
А на подвірї вже страшна облава-
Бушує сила дика і сліпа.
То донесла якась душа плюгава,
Що тут-криївка воїна УПА...
Хіба може людина,чиє серце цілком і повністю не віддане рідному народові,написати так щиро й проникливо про жах тогочасного більшовицького ладу?Хіба може пересічна особистість так побиватись через криваві страждання минулих,давно вже відшелестілих і присипаних пилом часу поколінь?
Не лише очевидні відповіді на ці питання,але й колоритна поезія автора  із звичайною назвою «До рідного краю» переконує у тому,що не перевелись ще  поети-патріоти,люди,чий захват Батьківщиною не може виразитись інакше,як через сердечну їй присвяту:
 «Коли б доля розєднати
Нас хотіла із тобою,
Я б згодивсь вербою стати,придорожною вербою.
...Обіймаючи корінням
грудку щастя дорогого,
я б вивчав усі боління і турботи роду мого.
І шумів би понад полем
Кучерявим верховіттям,
Що мій край зазнав недолі,
Та проте найкращий в світі.
Слав би листя журавлям тим,
Що в краях чужих,південних,
І крилати емігранти поверталися б до мене...
Я просив би їх без краю не літати по чужинах,
Бо в моєму тільки краї квітне доля журавлина.»
Як виразно перегукується слово «листя» із «листи»,наче автор прагне втримати не тільки крилатих українських емігрантів від гарячкової втечі за кордон...
Не лише любов до неповторності й недолі рідної землі,але й найпримарніше із почуттів-кохання,тривожило душу поета.Сумніви,жага визначеності,страх бути для неї тим,хто «просто так»-ось те,що зачаровує неперевершеною правдивістю:
«Ти чи ні?розкажи,розтлумач у листі,
Не ховайся за сміхом срібним.
Однозначності,однозначності
Тут,мабуть,Як ніде,потрібно!
Як любов – то єдина на весь зодіак,
Хай навколо і струси,і стреси!
А якщо це розвага,Якщо «просто так»,
То пробач:помилилась адресою.
Поки юний вогонь у душі не погас
(Врешті,вічно-чого лукавити!?)
У любові не хоче ніхто «про запас»,
кожен хоче лиш «я і ти»!
І таку любов треба славити,
треба славити й берегти»
Підсумовуючи сказане, можемо лише вкотре захопитися щирим патріотизмом письменника,його колосальною працею на ниві української літератури,самобутністю поезій.
Мої ж,,натхненні лірикою земляка,думки сформувались у поетичні рядки:
Нехай  мовчатимуть про Вас
Гучні мерехтливі екрани,
І не друкує хай «Експрес»
Нахаб чергові епіграми,
Я закохалась до нестями
У цю проникливість просту,
У щирість серця золоту,
У невибагливість рядків,
І в чесність всім потрібних слів.
І в  ту непевність наших днів,
Обпалену слідами Ваших діл
І в те,що важко промовляти
Без гордості «я земляк Шалати».  


 






 

Немає коментарів:

Дописати коментар