Особистість. Письменник. Мислитель.

   

   Пантелеймон  Куліш  — Це дивовижний талант універсального типу, чия багатогранна діяльність ще належним чином не вивчена і не спопуляризована. Коли називаємо ім’я Пантелеймона Куліша, то в контексті зі словами “робота”, “творчість” органічно вживаємо поняття “вперше” та “Україна”. Цього року ми відзначаємо 200-ліття від дня його народження. Саме цій особистості була присвячена читацька конференція, яка пройшла у нашій бібліотеці.

   Письменник, історик, який осмислював світ не як історію, а як природу, фольклорист, етнограф, перекладач і... абсолютно не філософ. Жив і працював у Києві та Петербурзі, писав двома мовами. Його світогляд надто суперечливий, що відбилося і в творчості..

  Це важливе питання висвітлила провідний бібліотекар Надія Пастернак.

    Надзвичайно цікавою була розповідь вчителя Бережницької ЗОШ про взаємовідносини Пантелеймона Куліша та  Тараса Шевченка.

    На завершення провідний бібліограф Жидачівської ЦРБ Галина Корнецька організувала флешбук «Особистість,письменник, мислитель»  

     Творчість Куліша надзвичайно цікава. Він пропонує він свій оригінальний вихід, своє розв’язання соціальних проблем і протиріч, які йому так подобаються у всьому іншому. «Треба містам розсипатися на села, на хутори і з’їжджатися тільки в контори на засідання на короткий час, не засиджуючись на всесвітніх скупченнях багатолюдства, не створюючи дорожнечі, не наживаючи байдужості до бідних, не розриваючи сусідських зв’язків з селянами — лише тоді бідність ЯК-НЕБУДЬ зрівнялося б з багатством». Зустріч з Європою закінчується в листах Куліша з-за кордону «акордом в честь українського примітивного життя»: «ми повернулися на Україну, краще якої для хохла нічого не вигадати....»

Разом з бажанням матеріальної рівності, висловлює Куліш і зовсім таємне в одному з листів: «... хто перший зрозуміє Божу волю, той буде людиною над людьми». «А що... якщо правда, Господня рука простерта надо мною? Що, якщо воля Всемогутнього дасть надлюдську силу словам моїм? Що, якщо мої великі муки сердечні, мої помисли, нікому не сповідані, оберне дух Господній на велику, не гинучу для потомства справу?» ...Слабка людина перед спокусою і подвійна. І закликаючи до перемоги чуттєвого, ірраціонального... прирікав Пантелеймон Куліш українську ідею на чисто «сердечне» існування.