Мирослав Дочинець :"МОЯ ПРЕМІЯ, ЯКУ ДАВ МЕНІ БОГ - ЧИТАЧІ"

« … слова самі по собі, як одяг, – не холодні й не теплі. 

А коли одежину одягнеш на тіло, вона стає теплою.

 Так і слова, пропущені через серце.  

                     Велике             значення має   гармонія   і   ритм    їх  розташування. 

Відчуття міри речей і пропорцій. 

Тоді проза має свою тональність, енергетику.   

  Книжка 

має давати 

знання,   світло

 і задоволення».   

(М. Дочинець)

Гість літературної вітальні  - МИРОСЛАВ  ДОЧИНЕЦЬ. 

 Нагадаємо, що п.Мирослав народився в Хусті. Читати навчився, засинаючи під боком у батька, містечкового філософа. Почав писати з 6 класу. Закінчив факультетет журналістики Львівського університету.Нині його можна вважати одним із феноменів сучасного літературного процесу, через те, що, не докладаючи надмірних зусиль у плані реклами, він за кілька років став одним з найчитаніших українських авторів. Виявляється, часом вистачає просто добре писати. Про що й свідчить  творчий доробок п. Мирослава.

В.   Мирослав Дочинець – член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. За плідну і самобутню творчу діяльність відзначений низкою літературних премій, серед них двох міжнародних, а також відзнакою "Золоті письменники України" за найбільші наклади.Ну і звичайно радісною новиною для всіх нас стало нагородження п. Мирослава найвищоюдержавною нагородою шевченківською премією за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел» Книжки М. Дочинця масово ширяться серед читачів, викликають все більший інтерес за межами  України.

Жидачівці, шанувальники  Мирослава Дочинця, його  слова,  його творів,    мали нагоду  слухати запитувати, знову  слухати,  

 Впродовж  двох годин  присутнні  причащались  теплотою  і особливою  щирістю ,  атмосферою  визнання  первинності духу, внутрішньої  сили. 

Михайло Слабошпицький  про М. Дочинця сказав: «Це вже окремий материк. Ще якихось п’ять-шість років про Мирослава Дочинця чули хіба що на Закарпатті. І лише з появою його дебютного роману “Лис у винограднику” ім’я автора легко переступило межі Закарпаття — твір читали в усій Україні. З Дочинцем відбулося те, про що не перестають мріяти всі автори — він став знаним.

Уже перший роман виразно засвідчив його потужний творчий потенціал і поставив на чільне місце з-поміж тих, кого називають надією нашої прози.В цій прозі ви знайдете джерельне начало, вишукану образність, прекрасну мову, цікаві сюжети»

Довго йшов до свого першого роману Мирослав Дочинець. Багато часу й сил віддав він журналістиці. Пробував себе в гумористиці, писав короткі новели, афоризми, створив надзвичайно цікаву документальну книжку “Многії літа. Благії літа” про народного філософа-довгожителя Андрія Ворона, який ділиться з читачем не тільки рецептами здорового харчування чи високоморальної життєвої поведінки, а й цілою етично-філософською системою. Ця книжка й донині, коли вже неодноразово перевидана, не втрачає своєї популярності. Її читають і перечитують, її дарують, про неї говорять.»

Напевне всі читачі впевнені, що саме Андрій Ворон з усіма його етичними імперативами та драматичною біографією став поштовхом до народження  “Вічника” — роману не подібного в українській прозі ні на що і ні до кого.

 Це й роман-одіссея, і роман виховання, і роман-диспут.Ще не встигло затихнути відлуння появи “Вічника”, як з’явився “Криничар”. Також принципово новаторський у плані авторських ідей твір для української літератури. Так оголено й гостро питання про гроші й матеріальні блага — як про важливу енергію для людини і як випробування ними — здається, в нас не ставив ніхто.

І ось перед читачем фрагменти  четвертого роману “Горянин. Води Господніх русел”. І знову — Мукачів, знову його колоритна і строката людність, а поміж неї, як і в усіх попередніх творах, — дивак, ба навіть благуватий розумом почвара, якому судилася така лиховісна життєва одіссея, в якій він одержить не тільки зовсім іншу собі подобизну, а й збагне ту суть речей у світі, яку за інших обставин навряд чи збагнув би.

Знову ж роман-доля, роман виховання. Але й водночас роман-міф. Міф, бо тільки в ньому може бути така метафорична глибина художнього узагальнення і яскрава символіка. 

Розмова    була  підсилена  емоційними мистецькими  переливами:

-  піснями у виконанні   Марічки Козак  - учениці Жидачівської ДМШ по класу бандури,   викладач  - Мирослава Кузишин.

- художнім читання  уривку  з  роману "Горянин" -   бібліотекар  Галина Корнецька .

- піснями  особливого звучання  у виконанні Олеся  Грицевича,  

нашого  читача, 

жителя  села  Демидів.

Дещо з  почутого :
  Автор  не  перечитує  свої книги,   тільки "Горянина" час  від  часу  відкриває.    "Многії літа -  благії  літа"  має своє трактування. Довго жити  - це  добре,  але  головніше -  якість життя :  спосіб  мислення,  віднаходження  гармонії  та ритму,  тобто -  "...благії літа". Особлива філософія : кожна  людина -  цілий  всесвіт  і не  можна нарікати на те, що посилає доля. 

Книги писані  Мирославом Дочинцем, за його ж  словами,  не діляться  за призначенням для  багатих  чи   бідних,  високо  освічених  чи простих трударів.  Книги для  всіх  і  кожен може  пустити  у  душу,  зрозуміти  думки  героїв   на своє  сприйняття.  

Думки  автора підтвердились... присутнісю  на  зустрічі  самих  різних  людей : за віком  і  статусом, навіть, країною проживаня.  

  

 

 Зустріч  з  читачами-жидачівцями  -  особлива  насолода  і для автора,  і  для  читачів.

            
   Ця зустріч просто  перейшла  в  інший   вимір... -  

                                 читання  книг  Мирослава  Дочинця...   для  нового  спілкування 

    Мирослав  Дочинець,   Галина Дереш 

 і  Жидачівський  ВИШИТИЙ  КОБЗАР.