Образ матері в творчості Бориса Олійника

 до 80-річчя з дня   народження Бориса Олійника 

Борис  Олійник - поет яскраво вираженого громадського темпераменту. Він, можливо, найближчий серед сучасних літераторів до рівня свідомості українською нaродy             з її злетами і падіннями,        з її ілюзіями і розчаруваннями,                    з її намаганням нарешті явитися світові з високочолим іменем — Народ!

Значну частину своєї творчості присвятив Борис Олійник темі матері, він створює щемливий і ніжний образ своєї матері, цей образ видається близьким усім читачам, нас не залишає байдужими те почуття щирої синівської любові та вдячності, яким сповнює автор свої поезії.

"Я в неї був один, до того ж, дуже схожий на батька. А те, що ми з нею не бачилися тижнями, оскільки колгоспні лани розкинулися на 7-10 км від Зачепилівки і в жнива їй доводилося виїжджати в степ на кілька днів, робило наші зустрічі справжнім святом. Це свято не потьмарилося для мене і по сей день".

З ніжністю згадував поет і ті дні, коли він "виривався" в рідні полтавські краї, в батьківський дім, де на порозі чекала свого дорослого сина найкраща, найсвітліша для нього Мати.

 Читання  поезій  Бориса  Олійника  ПРО МАТІР  усіх  присутніх  оповило  лагідними  і щемливими відчуттями  святості  мами.

- «Сива ластівка»

- "Мати сіяла сон..."

- «Мати»

- «Та було у матері чотири сини...»

- (Продовження  «Та було у матері чотири сини»)

- Уривок з поеми «Сиве сонце моє» 1 ч.

- Уривок з поеми «Сиве сонце моє»  2 ч.

З останнього виступу  Бориса  Олійника: «Був і залишаюсь до цього часу романтиком, хоча з іншого боку – особливих підстав для романтизму немає. Одначе вважаю, що той, хто зраджує свої ідеали, перетворюється на  обивателя, навіть у літературі. Без романтизму все засохне, пересохнуть усі джерела нашого духовного річища.

Одначе духовна атмосфера в суспільстві викликає тривогу. Вона надто розріджена, морально-етичні критерії впали до нульової позначки. Це відчутно і дедалі більше позначається на нашій літературі – поезії, прозі, не говорячи вже про драматургію.

А поки що ми продовжуємо котитися вниз. Поки що наша Україна не йде ніяким шляхом в широкому розумінні цього слова. Як довго це буде – я не знаю. Мабуть, стільки – скільки ми цього заслуговуємо.»